Оплата непрацездатності за законодавством України

 

Лук’янчук І.І., КНЕУ

Студентка 1-го курсу

Магістерської програми

ФЕтаУ, група ЕМП 501зм

 

У сучасних умовах реформування і оновлення трудового законодавства України вивчення і врахування позитивного зарубіжного законодавчого досвіду правового регулювання трудових відносин має важливе значення.

За загальним правилом лікарняні оплачуються перші підприємством та фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Соціальне страхування поступово стає пріоритетною формою реалізації прав громадян на соціальний захист. Один із важливих його видів –загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв’язку з втратою заробітної плати внаслідок тимчасової втрати працездатності, вагітності та пологів, часткову компенсацію витрат, пов’язаних зі смертю застрахованої особи або членів її сім’ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

За юридичним змістом, відповідно до статті 22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу) і виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності. Оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності як економічне поняття – це економічні відносини, пов’язані з розподілом і перерозподілом валового внутрішнього продукту з метою формування фінансових ресурсів цільового призначення та використання грошових коштів бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на соціальні виплати і соціальні послуги.

Водночас за матеріальним змістом соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності є централізованим фондом грошових коштів, який має такі ознаки: використання коштів характеризується однобічним рухом грошових коштів; державно-правове регулювання використання коштів та їх винятково цільовий характер; динамічність; мобільність; масштабність.

Згідно зі статтею 31 Закону підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності. Порядок і умови видачі, продовження та обліку листків непрацездатності, здійснення контролю за правильністю їх видачі встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, за погодженням з Фондом.

Пунктом 1.3 Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України визначено, що випадок тимчасової непрацездатності — тимчасова непрацездатність, яка триває безперервно від початку визначеного захворювання, травми тощо, підтверджується видачею листка непрацездатності з можливим продовженням лікування в одному або декількох закладах охорони здоров’я до відновлення працездатності, що підтверджується закриттям листка непрацездатності — «стати до роботи». У разі якщо особа стала непрацездатною з приводу того самого захворювання, травми до виходу на роботу або відпрацювала неповний робочий день, випадок тимчасової непрацездатності не переривається. При виникненні іншого захворювання, травми, відпустки у зв’язку з вагітністю випадок тимчасової непрацездатності вважається новим.

Слід зазначити, що відповідно до абзацу третього пункту 10 частини першої статті 1 Закону страховий випадок за соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності — подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи на отримання відповідно до цього Закону матеріального забезпечення.

В Україні соціальний захист вразливих верств населення здійснюється шляхом:

• виплати пенсій за віком, з інвалідності, в разі втрати годувальника, завислугу років, за особливі заслуги перед Україною;

• соціальних пенсій;

• виплати державних допомог (трудові допомоги, соціальні допомоги, допомога тим, хто доглядає психічно хворих; допомоги при малозабезпеченості);

• виплати адресної соціальної допомоги (житлово-комунальні субсидії; адресна допомога малозабезпеченим сім’ям);

• соціальне обслуговування непрацездатних (стаціонарне обслуговування, обслуговування на дому тощо);

• надання пільг ветеранам війни, інвалідам, особам, які мають особливі заслуги перед Україною.

Основним питанням є величезна кількість проблем, пов’язаних із переходом України на страхову медицину з лютого 2018 року. Хто буде оплачувати лікування: роботодавець, держава, чи сам непрацездатний працівник (останнє найбільш імовірно). Логічно отримати чек про надану лікувальну послугу, який має замінити стандартний і застарілий лист непрацездатності. Проте ідіотизм нашого законодавства у тому, що відмінивши листи непрацездатності, і маючи на руках чек про надані лікувальні послуги та придбані ліки, довести об’єктивність витрачених коштів державному фонду або бухгалтерії підприємства не так просто. В результаті гаятиметься час, а гроші так і не отримуються або отримуються тоді, коли вже матимуть меншу вартість порівняно з витраченими. До речі в Інтернеті поки що немає якихось статей та думок і пропозицій науковців з цього приводу.

Найбільший суспільний резонанс викликають рішення депутатів щодо реформування системи пенсійного забезпечення. Найбільш гострим при цьому є питання щодо підвищення пенсійного віку, а також встановлення обмежень для виплати пенсій працюючим пенсіонерам.

Передбачається підвищити мінімальну тривалість страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком до 35 років. Дійсно, пенсійний вік в Україні є одним з найнижчих у Європі. Але вирішувати питання його підвищення необхідно з урахуванням багатьох чинників. Передусім це стосується як загальної тривалості життя в Україні, так і тривалості періоду прожиття пенсіонера з моменту виходу на пенсію.

Крім того, на думку багатьох спеціалістів, підвищення пенсійного віку загострить проблеми зайнятості. Щорічне його підвищення для жінок на півроку може спричинити щорічне збільшення їхньої кількості на ринку праці на 150 – 180 тис. осіб. Це призведе до необхідності створення додаткових робочих місць для працевлаштування молоді, для якої звузяться можливості отримання роботи. Не можна недооцінювати й інше. Особи передпенсійного віку більш вразливі стосовно їх можливого звільнення зроботи. Роботодавці часто створюють такі умови, коли відповідний працівник змушений полишити роботу.

Тому доводиться вести мову про необхідність суттєвого вдосконалення правового захисту осіб похилого віку від загрози звільнення.

Ще однієї проблемою є постійні спроби держави перекласти більшу частину компенсацій при втраті працездатності на підприємства, що негативно впливає на стимулювання відкритих зарплат та економічний розвиток суб’єктів господарювання. Так, упровадження єдиного соціального внеску не призвело до зниження фінансового тискуна роботодавців у порівнянні з сумарним розміром окремих страхових внесків до окремих фондів соціального страхування. База нарахування внеску в окремих випадках навіть розширена. Наприклад, єдиним соціальним внеском обкладатиметься вся сума допомоги по тимчасовій непрацездатності (і за перші 5 днів, що оплачуються за рахунок роботодавця, і решта, яку виплачує Фонд соціального страхування від тимчасової втрати працездатності). Такий порядок встановлено ч. 1 ст. 7 згаданого Закону.

На відміну від попередніх редакцій єдиний соціальний внесок у повному обсязі справляється здоходу, одержаного фізичною особою, яка не є суб’єктом підприємницької діяльності, від надання послуги чи виконання роботи. Нагадаємо, що раніше Пенсійний фонд України висловлював правову позицію про те,що роботодавець міг на свій розсуд нараховувати на такі виплати внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.

Єдиний соціальний внесок також справляється із заробітної плати, нарахованої працівникам після їх звільнення. Раніше така заробітна плата внесками на пенсійне страхування не обкладалась.

Із набранням чинності нової редакції названого вище Закону значно ускладнилося фінансування виплати допомогипо тимчасовій непрацездатності. Єдиний соціальний внесок не зараховується в рахунок виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності, як це було передбачено попередньою редакцією ч. 1 ст. 51 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням” 2001 року. Фінансування виплати допомоги здійснюється безпосередньо зі страхового Фонду. Роботодавці мають подавати відповідні заявки-розрахунки, а Фонд має перерахувати страхувальнику кошти протягом 10 днів з моменту отримання заявки.

Зазначимо, що Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” набрав чинності раніше ніж тим Фонд соціального страхування з тимчасовоївтрати працездатності затвердив Порядок фінансування страхувальників для надання застрахованим особам матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. У 2011 р. це призвело до утворення протягом січня – лютого значної заборгованості зі сплати допомоги потимчасовій непрацездатності (приблизно 400 млнгрн). Хоча в цілому Порядок мав би зняти проблему залежності можливості отримання допомоги від фінансового стану роботодавця, адже кошти Фонду мають виключно цільове призначення і за їх рахунок не можна погашати вимоги кредиторів. Натомість роботодавці змушені за рахунок власних коштів фінансувати особисті потреби працівників, надаючи їм матеріальну допомогу або змушуючи відмовлятися від отримання листків тимчасової непрацездатності.

Таким чином робимо висновок, що основний закон – Конституція України не може охопити всі сфери суспільних відносин, і тому обходиться, а останнім часом і взагалі порушується (це я про підвищення пенсійного віку у вигляді збільшення страхового стажу та введення страхової медицини, через недолік тлумачення відповідної статті 49 КУ : «Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування»). Тобто держава намагається не відшкодувати працівнику витрати на лікування під час втрати працездатності, а зекономити на поверненні коштів через введення страхової медицини. Уривок із коментаря до ст. 49 КУ: «Цільовий комплексний підхід до вирішення проблем охорони здоров’я в Україні забезпечують відповідні соціально-економічні, медико-санітарні і оздоровчо-профілактичні програми, які фінансуються державою. Такі загальнодержавні програми розробляються і здійснюються Кабінетом Міністрів України, а місцеві програми, що відображають специфічні погреби охорони здоров’я населення, яке проживає на відповідних територіях, формуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.

Складовою механізму фінансування охорони здоров’я є медичне страхування – система заходів по створенню спеціального грошового страхового фонду, з коштів якого відшкодовуються витрати на медичні послуги, утримання хворих у лікувально-профілактичних установах та інша матеріальна шкода, що пов’язана з порушенням здоров’я, втратою працездатності і соціальної активності людини. Держава забезпечує створення і функціонування системи медичного страхування населення. Страхування громадян здійснюється за рахунок Державного бюджету України, коштів підприємств, установ і організацій та власних коштів громадян. Питання організації медичного страхування і використання страхових коштів визначаються відповідним законодавством (ст. 18 Основ законодавства України про охорону здоров’я).

Важливим напрямом охорони здоров’я е надання громадянам медичних послуг. Їх ефективність і доступність забезпечується державою шляхом сприяння розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності, надання безоплатної медичної допомоги в державних і комунальних установах охорони здоров’я, існуючу мережу яких заборонено скорочувати, охоплення населення всіма видами медичних послуг: профілактичними, лікувально-діагностичними, реабілітаційними, протезно-ортопедичними і зубопротезними, а також доглядом за хворими, непрацездатними та інвалідами.»

Незважаючи на прагнення увійти в ЄС, правова регламентація захисту прав працівниківв Україні та цих країнах відзначається суттєвою відмінністю. Розвинені держави орієнтуються на мінімальні стандарти гарантій права працівників на лікарняні компенсації, відпочинок, закріплені в Конвенціях Міжнародної організації праці і в актах Європейського Союзу.

Зокрема, серед конвенції МОП слід назвати Конвенцію МОП № 52 про щорічні оплачувані відпустки1936 р., Конвенцію МОП № 132 про оплачувані відпустки (переглянута) 1970 р., Конвенцію МОП № 140 прооплачувані учбові відпустки 1974 року. Значна частина питань у трудовій сфері визначається колективними договорами, які, як правило, встановлюють більш сприятливі умови для працівників порівняно із законодавством та міжнародними договорами.

Як приклад, своєрідний різновид «відпустки за станом здоровя» у США – «себетікл», яка, як правило, регламентується в колективних договорах. Це тривала (до 11 місяців), зазвичай оплачувана (підприємством), а іноді неоплачувана (оплачує держава, або установа де працівник застрахований) відпустка, що надається при досить тривалому стажі роботи на даному підприємстві один раз на 7–10 років. З 80–90-х рр. минулого століття спостерігається розширення використання цього виду відпустки, в першу чергу на виробничих підприємствах зі шкідливими умовами праці. У ряді галузей промисловостіСША, наприклад, у сталеплавильній, вона стала надаватися працівникам-ветеранам – 13-тижнева додаткова оплачувана відпустка кожні п’ять років при 10–16-річному стажі безперервної роботи на підприємстві. Уданий час «себетікл» в чистому вигляді, тобто як тривала оплачувана відпустка, в більшості країн має обмежене застосування. Вченими висуваються пропозиції про її більш широке впровадження як засобу посилення трудової мотивації висококваліфікованих працівників і для забезпечення більш раціонального розподілу робочого часу та часу відпочинку протягом трудового життя. Слід зазначити, що така відпустка необхідна не тільки для покращення стану здоров’я та відпочинку, але й для самоосвіти, підвищення кваліфікації, фізичної та духовної розрядки. Оскільки ці відпустки надаються зазвичай працівникам, які мають тривалий трудовий стаж,їх можна розглядати як свого роду перехідний етап від повного завантаження до виходу на пенсію за віком.

Сучасний стан соціального страхування з тимчасової втрати працездатності не дозволяє стверджувати про його успішне функціонування. Сьогодні гостро постають питання: перерозподілу єдиного внеску між роботодавцями та працівниками з одночасним підвищенням розміру заробітної плати; звільнення цього виду страхування від фінансування заходів не страхового характеру; впорядкування виплат застрахованим особам залежно від їх участі у страховій системі та їх поступового підвищення.

Для успішного функціонування соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в Україні, доцільно впровадити такі пропозиції:

– удосконалити управління фінансовими ресурсами Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, їх планувати на науково обґрунтованих засадах, своєчасно затверджувати бюджет Фонду на плановий рік, ефективно здійснювати контроль за використанням фінансових ресурсів;

– переглянути порядок нарахування і виплати допомоги з тимчасової непрацездатності шляхом встановлення вищого відсотку врахування заробітної плати при стажі до 8 років, а також встановити єдиним джерелом виплати такої допомоги кошти Фонду;

– впорядкувати фінансування оздоровчих заходів, санаторно-курортного лікування та забезпечити їхню відповідність страховим принципам;

– фінансувати утримання дитячих спортивних шкіл, оздоровчих таборів, новорічних подарунків для дітей працівників за рахунок коштів профспілкових організацій та не використовувати для цього кошти Фонду;

– переглянути джерело фінансування поточних витрат на утримання апарату управління Фонду,оскільки наявна практика поточного утримання та матеріально-технічного забезпечення Фонду за рахунок страхових платежів є такою, що суперечить положенням Бюджетного кодексу України;

– об’єднати страхові послуги, які надають Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві в одній страховій установі з подальшим їх доповненням медичним страхуванням

–та вводячи закони, що напряму корелюють із рівнем життя населення, не гратися в зміни, а передбачати відповідні правові наслідки.

Подальше реформування соціального страхування з тимчасової втрати працездатності має бути спрямоване на збільшення його доходів, покращення використання коштів за цільовим призначенням, підвищення ефективності діяльності відповідного Фонду, що забезпечить реалізацію конституційних прав громадян на соціальний захист в умовах ринкових демократичних трансформацій.